Про це на своїй сторінці у фейсбуці розповіла співробітник Миколаївської обласної наукової бібліотеки Марина Тасинкевич.
“Звичайно, я згадую про нього на день святого Миколая. Він – наш миколаївський святий Миколай. Священномученик, пресвітер, громадський діяч, освітянин.
В цьому році вже 156 років від дня його народження. Сьогодні про нього мало хто знає в Миколаєві, але сто років тому знали всі. І все ж, радію, що останнього разу його ім’ям перейменовано колишній провулок Добролюбова в Широкій Балці.
Уродженець сучасної Одеської області (Ананьївський повіт, с. Липецьке, Херсонська губернія). Після закінчення Одеської духовної семінарії (1889) був посвячений у сан ієрея (1890).
У сучасній Миколаївській області – з 4 листопада 1890 р. Спочатку – священником у церкві с. Кашперо-Миколаївка Херсонського повіту. Далі – у селах Херсонського повіту Ново-Бірзулівка та Михайлівка, де заснував у 1891-1892 рр. ще дві школи, як і першу в Кашперо-Миколаївці.
У 1895 р. переведений до Миколаєва у церкву Богородичну Всіх Скорбних Радосте (Новокупечна), потім з 1909 р. – працював у Свято-Миколаївській (грецькій) церкві. Одночасно служив закономірником у Маріїнській жіночій гімназії (до 1918 р.) та інспектором церковно-парафіяльних і недільних шкіл. У 1916 р., під час першої світової війни, був призначений Головою Миколаївського відділення Комітету з облаштування побуту біженців, організував у місті на пожертви парафіян госпіталь для поранених.
Багато зробив для простих людей, дітей. До нього прислухалися, любили…
У 1935 р. був заарештований та звинувачений за кількома пунктами ст. 54 КК УРСР («надання допомоги міжнародній буржуазії», «антирадянська пропаганда і агітація», «участь у контрреволюційній організації»). Засуджений до 8-річного ув’язнення з конфіскацією майна і направлений у Карагандинський табір.
Перед кінцем свого земного шляху він написав своїй дружині такі слова:
“…Не горюй о том, что может быть здесь мы разлучились уже до конца нашего земного странствия, а моли Бога о том, чтобы он сподобил меня быть в вечности там, где будешь ты, мой кроткий светлый Ангел-хранитель. Моя греховность смущает меня, но я верю в то, что твоя молитва не раз, видимо, охраняющая меня на земле, послужит к моему спокойствию в вечности. Вспоминай почаще меня в молитвах своих, как теперь, во время моих страданий, так особенно, когда вдали от дорогих, близких, закончатся мои страдания… Горячо молю Всевышнего о твоем и их благополучии, горячо целую тебя, моя дорогая. Прощай и прости! Твой беззаветно любящий заживо погребенный Николай”.
Навіть одна зі статей про нього у газеті “Вечірній Миколаїв” мала назву “Заживо погребенний…”
Він був розстріляний 20 листопада 1937 р. разом зі своїм сином Антонієм. Місце поховання обох невідоме. Реабілітований у 1957 р., а у 2000 р. зарахований до лику священномучеників.
Дізналася про нього вперше, хоча була вже видана тоненька брошура, завдяки Юрію Любарову та виставці його колекції документів та світлин з життя святого, яку мала честь відкривати у краєзнавчому відділу нашої бібліотеки декілька років тому. Матеріали унікальні. Є про нього дані у книгах Тетяни Губської, статтях Олени Івашко та Наталії Христової. Прочитайте обов’язково історію його життя.