Про легенду української поезії нагадав науковець, громадський діяч Тарас Кремінь.
«Я знаю грамоту свободи –
її підписують мечі!»
Сьогодні, 19 березня, відзначає свій день народження геніальна Ліна Костенко. Вона – національний символ нескореності, гідності та незламності. Безкомпромісна, надзвичайно щира і мудра, вона завжди була на вістрі епохи, адже її щире серце, чиста душа і правдиве слово – чесний голос нації. Така поезія поза часом, адже стала для мільйонів життєдайним джерелом мудрості, маршем свободи, смолоскипом правди.
Хто, як не Ліна Костенко, зробила виклик владі, рішучо засуджувала російщення, викривала малоросійство і меншовартість, знищувала брехню і ницість, водночас дбала про українську мову, культуру, історичну памʼять, національне відродження? Вона сміливо виступала проти арештів інтелігенції, підносила до вершин “Тіні забутих предків”, очолювала експедицію до Чорнобильської зони, означила обрії «гуманітарної аури нації» на врученні звання почесного професора в Києво-Могилянській академії, закликала світ до рішучості, відмовилася брати з рук президента найвище звання Героя України?
Щиро вдячний Ліні Василівні за багаторічне знайомство, теплі стосунки та неймовірну підтримку в часи перебування на посаді Уповноваженого із захисту державної мови. Разом із дочкою, славетною вченою і письменницею Оксаною Пахльовською, вона так сміливо і відверто висловила свою позицію: «Мова – це теж наша “лінія Маннергейма”. На її захисті мають стояти не призначенці, а люди компетентні та безкомпромісні. Тарас Кремінь – вартовий української мови в державі Україна. Це не посада, а складна й відповідальна роль в культурі, – роль, яку чітко й аргументовано підтримують ключові постаті цієї культури”.
З днем народження, вельмишановна Ліна Василівно. Міцного здоровʼя, щастя, сил і натхнення. Уклінно вдячний за безмежну любов до України, велику підтримку незламного війська, щиру правду і великий талант. Хай Україну чаша ця мине!
***
… Аби лиш не з Москвою.
Хай Україну чаша ця мине.
Вже краще з турком, ляхом, із Литвою,
бо ті сплюндрують, а вона – ковтне.
Це чорна прірва з хижою десницею,
смурна од крові, смут своїх і свар,
готова світ накрити, як спідницею
Матрьоха накриває самовар.
Був Київ стольний. Русь була святою.
А московити – Русь уже не та.
У них і князя звали Калитою, –
така страшна захланна калита!
Дрімучий світ. Ні слова, ні науки.
Все загребуще, нарване, хмільне.
Орел – двоглавий. Юрій – довгорукий.
Хай Україну чаша ця мине!