Історія людини-легенди
Ковчег у степу
Є біографії, що схожі на пригодницький роман: у них є родовий пролог, велика мрія, непоступливий характер, дивовижні тварини, ночі під зорями — і трагічний фінал, коли створене роками опиняється під загрозою знищення. Саме такою є історія Біосферного заповідника «Асканія-Нова» — місця, де людина колись перетворила шматок степу на світову легенду, і яке сьогодні переживає найтемніші часи своєї історії.
«Асканія-Нова» імені Ф.Е. Фальц-Фейна — це унікальний природоохоронний об’єкт на півдні України (Херсонська область). Це не просто парк, це єдина у Європі ділянка типчаково-ковилового степу, якої ніколи не торкався плуг. Абсолютно первісний світ, що зберігся у своєму природному вигляді.
У 2008 році заповідник заслужено переміг у конкурсі «Сім природних чудес України» та входить до Всесвітньої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.
Хто ж створив цю перлину посеред степу, як склалася його доля і як трагедія засновника перегукується з долею самого заповідника сьогодні?
Родовий пролог: як степ отримав шанс
Ще у 1828 році царський указ визначив мету нового поселення в Таврії: зробити його зразком «благоустроєного сільського господарства». Німецький герцог Ангальт-Кетгенський з династії Асканіїв придбав величезний шмат землі майже за безцінь. Недалеко від села Чаплі він заснував хутір, який назвав Асканією-Новою — на честь свого маєтку в Німеччині.
Але грандіозний задум розсипався об людський фактор: переселенці пересварилися, виноградники висохли, а отари розбіглися. Спадкоємець герцога швидко позбувся «обузи». І ось тоді в історії з’являється німець Фрідріх Фейн, який купив Асканію за 1,5 млн золотих марок і навів лад.
Далі родинна лінія з’єдналася: єдина донька Фейна вийшла заміж за саксонця Іоганна Фальца. Так народилася знаменита династія Фальц-Фейнів. Їхній онук, Фрідріх Едуардович, і став тим самим творцем дива.
Зяблик, вольєр і велика мрія
Фрідріх народився у 1863 році в Асканії. Родинні перекази зберегли образ маленької пташки — зяблика, подарованого хлопцеві. Наче дрібниця, але саме вона показала вектор життя. Згодом батько подарував йому невеликий вольєр. Цей вольєр виріс у зоопарк, а зоопарк — у задум масштабу держави.
Фрідріх закінчив університет і використовував кожну нагоду, щоб учитися. У Парижі на Всесвітній виставці він зрозумів: майбутнє — за наукою й охороною природи, а не за «полюванням на останніх».
Його часто називали диваком, а дехто навіть боявся його безкомпромісності. Але це була дисципліна людини, яка знала: якщо дати слабину, степ з’їдять плуги.
У маєтку був управляючий, який вважав витрати на охорону природи марнотратством і не приховував зневаги до «біологічних забаганок». Фальц-Фейн терпів рівно до того моменту, поки не став повновладним господарем, — і тоді без вагань звільнив його. Для нього це була не розвага, а життя.
Він особисто патрулював свої володіння, знав кожного єгера і міг ночувати в степу, щоб перевірити, як почуваються новоприбулі тварини. Коли Микола II, вражений масштабом його роботи, надав йому титул спадкового дворянина, Фальц-Фейн сприйняв це прохолодно. Для нього важливішим було те, що цар пообіцяв не чіпати заповідник.
Що він зробив в Асканії-Новій
Фальц-Фейн створив систему, де природа стала головною цінністю. Те, що сьогодні звучить як норма — охоронні зони, буферні території, наукові дослідження, розведення рідкісних видів, музей і лабораторії — він запускав фактично власним коштом.
Він «зупинив плуг» і врятував цілину. Один із найсміливіших його кроків — заборона розорювати обраних ділянок степу. У час, коли степ бачили лише як майбутнє поле, він зробив революційне: сказав «не чіпати». Спочатку — перша заповідна ділянка. Потім — розширення, нові масиви, логіка цілісності: він розумів, що один клаптик цілини без оточення швидко деградує. Тому мислив так, як нині мислить екологія: має бути ядро і має бути оточення, яке його захищає.
Він заклав ботанічний парк і дендропарк «там, де росте вітер». У 1885 році він посадив перші дерева — так народився ботанічний парк. Степ не про ліси, але Фальц-Фейн зробив оазу: підбирав породи, розвивав зрошення, терпляче перетворював сухий простір на зелений. Це було не «для краси»: парк ставав частиною екосистеми, середовищем для птахів, місцем досліджень, доказом, що навіть у степу можна створити живу рівновагу.
Він створив зоопарк як інструмент збереження видів. Його зоопарк не був «атракціоном». Він задумувався як частина великої місії: зберігати, розводити, повертати, показувати людям і вченим, що зникаючі види можна врятувати. За спогадами, у нього жили десятки видів ссавців, понад сотню видів птахів (чимало — з інших континентів), а загалом — близько двох тисяч тварин. Це означало кормову систему, догляд, персонал, дисципліну і знання. Також були ручні дрофи, які бігали за господарем, та смикали за одяг і вимагали ласощів — як домашні, що впізнають «свого».
Асканія стала місцем науки
Фальц-Фейн перетворив Асканію на майданчик знання: організував природничий музей, збирав бібліотеку й виписував літературу, купував прилади, запрошував учених і практиків, які працювали зі степом не «між іншим», а системно. Тобто він створював не красиву легенду, а науковий інститут у степу.
- Він «наповнив парк голосом»: як повертав птахів. Спершу парк був майже мовчазним — лісові птахи пролітали повз. Тоді Фальц-Фейн почав діяти як режисер екосистеми: ставив гніздівлі, робив дуплянки, створював умови. Навіть у будівництві будинків використовували хитрощі — залишали ніші для шпаків. І поступово парк ожив: з’явився пташиний гамір, з’явилася нова рівновага.
- Він повертав степові види. Його мета була ширшою за колекцію. Він хотів, щоб степ мав своїх корінних мешканців: сайгаків, степових орлів, дроф, стрепетів, байбаків. Це був ранній — дуже сміливий — підхід до того, що нині називають відновленням біорізноманіття.
- Він витрачав на це величезні гроші — і не шкодував. Господарство давало прибуток, особливо вовна. Але майже все йшло в природу. Він витрачав на заповідник і зоопарк 20–40 тисяч рублів на рік — колосальні суми, на які інші купували розкіш. А він купував час для видів і безпеку для степу.
- Він рятував Асканію, коли її намагалися спалити й розтягнути. Заповідник міг загинути під час заворушень 1905 року — горіли маєтки, ширилися погроми. Він добивався охорони, писав, організовував захист. А в 1917-му, коли над Асканією знову нависла загроза, він уже захищав не «приватне», а наукову цінність степу, пояснював, чому потрібна охоронна ділянка і чому її не можна залишити без буфера.
Ночі під зорями
Уявіть його ніч: степове небо, зорі, як розсип алмазів. Він кутається в ковдру й слухає, як живе парк. Тварини для нього не були декорацією. Вони були співмешканцями його світу.
Він кохав лише раз — полтавчанку Серафиму, яка трагічно загинула. Після цього він став однолюбом не лише до жінки, а й до справи. Всю силу серця він віддав степу.
Але у 1917 році прийшли більшовики. Почалися обшуки та конфіскації. Його заарештували в Москві, у в’язниці з ним стався інсульт. Фрідріх Фальц-Фейн помер у 1920 році в Німеччині, далеко від степу, який був його домом.
За матеріалами видання https://www.facebook.com/budivkursi
